Сім років тому на вул. Роксолани у Львові відкрився осередок денного догляду «Джерела» — простір, де молодь з інвалідністю вчиться самостійності, розкриває свої таланти, готує улюблені страви, виготовляє свічки, ставить вертепи, пише вірші та просто мають нагоду бути разом. За ці роки тут сформувалася невелика команда, яка добре знає звички, характер, сильні сторони й навіть настрій у конкретний день своєї молоді. У невеликому осередку, кажуть фахівці, легше приділити увагу кожному, підтримати й допомогти повірити у власні сили.
З нагоди сьомого дня народження ми зібрали сім цікавих фактів про осередок денного догляду на Роксолани, які допоможуть краще пізнати його щоденне життя, людей і маленькі історії, з яких складається спільнота.
1. Осередок на Роксолани став другим у Центрі «Джерело» після Сихова
Осередок денного догляду на вул. Роксоляни відкрився сім років тому, 3 червня 2019 року. Найбільшим викликом для команди було допомогти молоді адаптуватися до нового місця. Перші дні роботи в осередку команда згадує як час хвилювання про те, як усе організувати, як швидко молодь звикне і чи почуватиметься тут «своєю».
«У перший наш день роботи був страх. Ми не знали як воно все буде, але ми помаленьку втягувалися, молодь звикала», — пригадує керівник осередку Роман.
З часом стало зрозуміло, що менший осередок має свої переваги. Тут можна більше часу приділити кожному, краще побачити потреби молоді та підтримати їх у самостійності. Сьогодні Роман усміхається, згадуючи, як деякі учасники спершу зовсім не хотіли переходити на Роксолани.
2. Дванадцятеро дівчат та хлопців разом тут усі сім років — їх об’єднує довіра
За сім років через осередок денного догляду на вул. Роксоляни пройшли близько 25 молодих людей та дітей. Хтось виїхав за кордон, а хтось долучався поступово.
Але є факт, який у команді особливо цінують: 12 учасників залишаються з осередком від самого його відкриття — вже всі сім років.
На старті саме стільки молодих людей перейшли сюди із Сихова. Для багатьох це була велика зміна через новий простір. Згодом до спільноти поступово доєдналися інші учасники, і сьогодні осередок відвідують близько 20 осіб.
У команді кажуть, що найтепліші історії осередку пов’язані з позитивними змінами у житті молоді.
«Багато теплих історій. Те, як вони почали більше розкриватися, як я почав дізнаватися їх із кращих сторін. Звичайно, і з гірших теж — але це і є справжнє знайомство», — усміхається Роман.
3. Фішка осередку – виготовлення свічок
Одне захоплення, яке вирізняє осередок на вул. Роксоляни це любов до готування. Тут печуть пляцки, ліплять вареники, готують піцу, торти, запікають овочі.
«З нас часто сміються, що ми дуже багато готуємо. Це, напевно, наша фішка», — усміхається керівник осередку Роман.
Саме кулінарія — одна з найулюбленіших активностей молоді. Через приготування їжі учасники вчаться самостійності, співпраці та побутових навичок.
У деякі дні молодь виготовляє свічки — ще один особливий напрямок осередку, а п’ятниця тут має особливий статус, бо є спільним днем відпочинку (переглядають фільми, слухають музику).
4. Молодь дуже любить їздити в гості до друзів з осередку на Б. Хмельницького
У осередку на вул. Роксоляни молодь має право вибору. Учасників заохочують проявляти ініціативу, пропонувати ідеї та самим впливати на заняття.
«У нас немає такого, що я скажу: “Ні, ми робимо це” — і все. Ми даємо молоді право вибору. Вони можуть придумати, що будуть робити, і дуже тішаться, що можуть щось вносити в наш процес», — розповідає керівник осередку Роман.
Саме так народжуються нові активності: хтось пропонує спекти торт, хтось спробувати нову страву, а хтось хоче змінити формат заняття.
5. Учасниці осередку пишуть вірші й організовують виставки картин
Одразу троє учасниць осередку: Оля Драган, Ярка Ханас та Маріанна Іванишин пишуть вірші, які увійшли до друкованих збірок поезії вихованців «Джерела», зокрема до книги «Не торкаючись землі». У своїх текстах дівчата пишуть про любов, віру в Бога, втрати, надію, людські переживання та мрії. Серед їхніх віршів — «Джаз», «Ти не мій», «Пробач», «Я пишу Тобі листа», «Боже, дякую Тобі за все, що маю», «Село мого дитинства». Оля Драган також малює картини. Її роботи вже були представлені на виставках, зокрема у «Сенсотеці», а одна з картин експонувалася у ZAG Gallery.
В осередку дівчата продовжили відкривати свій талант й наважилася показати його іншим.
6. Молодь осередку любить читати, проходити квізи й навіть пробували пробне НМТ
В осередку на Роксолани молодь дуже любить інтелектуальні заняття. Вони читають книжки, обговорюють новини, влаштовують квізи та грають у словесні ігри. Ідеї часто пропонує сама молодь: «Поле чудес», тематичну вікторину, відгадувати слова.
«Коли було НМТ, ми навіть проходили з ними пробні тести — з історії, мови, літератури. Вони дуже люблять щось нове дізнатися, різні цікаві факти, новини», — розповідають працівники осередку.
7. У осередку є власні традиції: від вертепу до “дня уродинника”
Щороку перед Новим роком тут влаштовують «день уродинника» — велике спільне святкування днів народжень усіх учасників. Хоч кожного вітають у його день, подарунки, урочистості та святкову атмосферу збирають в один особливий день, коли разом може бути вся спільнота.
«Ми започаткували “день уродинника”. Тоді всі збираються разом, і ми урочисто вітаємо кожного, щоб ніхто цього не пропустив», — розповідає Роман.
Молодь також дуже любить спільні святкування Різдва і Великодня. До свят готуються разом: ставлять вертеп, вивчають ролі, співають українські пісні.
За сім років тут сформувалася справжня спільнота
Можливо, найбільш цікавий факт про осередок на Роксолани — той, який не вмістився в жоден із семи пунктів: за сім років тут сформувалася справжня спільнота. Спільнота людей, які ростуть разом, підтримують одне одного, вчаться довіряти, радіти простим речам і бачити в кожному гідність людини.
Найбільша перемога за 7 років, коли люди починають розкриватися. Для керівника осередку Романа головний успіх — це довіра між молоддю, батьками, працівниками та командою. «Я пишаюся тим, що знайшов контакт із молоддю, з їхніми батьками. Що в нас є довіра і налагоджений діалог», — каже він.
Але найбільше змін, за його словами, видно саме в молоді. За роки відвідування учасники стають відкритішими, сміливішими, більше проявляють себе й поступово розкривають свій потенціал. «Вони просто ростуть у моїх очах як люди», — говорить Роман.
У команді зізнаються, що найважливіше — навчитися бачити не «людину з інвалідністю», а передусім людину, її характер, інтереси, сильні сторони та мрії.
«Я бачу, що вони щасливі. І це не тільки моя заслуга — це заслуга всієї установи», — додає він.
Цікавих фактів та історій тут значно більше, ніж сім. Просто найкращі з них ще продовжують писатися щодня.
