1 вересня минуло 40 днів відтоді, як загинув львівський бізнесмен, меценат, народний депутат, а колись – член наглядової ради Центру “Джерело” Ярослав Рущишин. Колеги, які працювали з ним у наглядовій раді, діляться спогадами про те, яким він був – у справах, у спілкуванні, у поглядах на життя.
“Він показав нам інший рівень мислення”
(спогади директорки Центру “Джерело” Зореслави Люльчак)
З Ярославом Рущишиним я познайомилась ще не бувши директоркою “Джерела”. Це сталося на засіданні наглядової ради у 2013 році, коли я прийшла працювати у Центр.
Рада на той момент вже рік як діяла. Це був перший досвід створення наглядових рад при громадських організаціях. Було непросто, фактично відбулася зміна підходу до управління благодійною організацією.
Ярослав Рущишин прийшов до нас як представник бізнесу. Для нас це був новий і трохи незвичний досвід: як застосувати бізнесові підходи у харитативній неприбутковій сфері. У певний момент навіть виникав спротив з боку менеджменту і того середовища, яким “Джерело” жило майже 20 років. Це була організація, спільнота, родина з невеликої кількості вихованців, батьків, працівників, де всі один одного знали.
Але прийшов час дорослішання. І саме тоді нам допоміг Ярослав Рущишин. Він показав інше – концептуальне, глибинне бачення, куди нам рухатися.
Найбільша його заслуга, яка є для нас дуже цінна, – це напрацювання стратегії “Джерела”. Тоді ми не розуміли, що це таке і для чого потрібне. Нам здавалося: як можна планувати на 5-7 років? Ми звикли працювати в “ручному режимі”, “гасити пожежі”, вирішувати проблеми вже і негайно, зважаючи на допомогу і ресурси. А Ярослав Рущишин навчив мислити інакше. Його супровід і бачення дали нам можливість переосмислити те, що вже було зроблено і подумати, що далі.
Завдяки йому ми залучили до стратегування експертку бізнес-школи УКУ та Києво-Могилянської академії Олександру Бакланову. Були довгі процеси аналізу: що є нашою місією, які цінності, що важливо.
Ярослав завжди повторював: “Якщо немає фундаменту – цінностей і місії, нічого не буде”. Він допоміг нам це згенерувати, усвідомити, прийняти і йти далі. Це був перший етап стратегічного планування для “Джерела”.
Для мене Ярослав Рущишин був людиною цілісною, зі своїми позиціями і баченням. Це був вольовий чоловік, який точно розумів, чого прагне і як досягти бажаного.
Для мене він – взірець того, як потрібно вести бізнес і жити за власними переконаннями. Він мав потужні сімейні та українські національні цінності, підтримував культуру, історію. У нас не було з ним близького спілкування, ми стикались лише у певних моментах: під час дитячих виступів, колядування, але і тоді він просував все українське.
Він умів вчасно відійти, коли бачив, що місія виконана. Казав: “Я вам допоміг, далі рухайтесь самостійно”. Відпустив наче свою дитину, яка підросла, пішла далі, і просто спостерігав за тим, що відбувається з тією дитиною.
Він впустив нас у своє життя, серце і довго ще підтримував. Навіть коли вже не був членом наглядової ради, все одно за можливості брав участь у святах і заходах, які ми проводили.
Його критика була здоровою, реалістичною: він підводив нас до усвідомлення, що є мрія, результат, але потрібні кроки, щоб далі рухатись і потрібно зважати на все, що є довкола. Років через п’ять зрозуміла, наскільки це все було цінно. Для мене це вишкіл. Я глибоко вдячна Ярославу за все.
“Практичний прагматик із серцем”
(спогади співзасновника Центру “Джерело” Мирослава Николаєва)
Я познайомився з Ярославом Рущишиним у визначальний для Центру час. Ми, засновники, після 20 років роботи вже відходили від щоденних справ, відповідальності, і нам було важливо передати наглядовій раді наші мрії, цілі, бажання і цінності. Важливо було й те, аби це були професійні, чесні люди, адже “Джерело” завдяки благодійникам будували й розвивали для користі дітей з особливими освітніми потребами, з інвалідністю. У нас було багато ідеалістичних мрій: мати гарну установу, люблячих працівників, шановних батьків, де в центрі уваги – діти. Цей дух і вдалось впровадити.
Ярослава, як члена наглядової ради, запропонувала Зеня Кушпета – ще одна співзасновниця. Вже на першій зустрічі стало зрозуміло, що це поважний чоловік із великим досвідом менеджменту і ведення бізнесу, при тому недержавного. Він також був жертводавцем, що дуже імпонувало.
У процесі роботи над стратегією на найближчі кілька років я побачив у нього дуже практичний прагматичний підхід. Мені подобалось, що коли в ході роботи ми ставили собі завдання, той завжди питав: “А якими індикаторами ви будете вимірювати успішність чи неуспішність ваших завдань?”. Тобто, не “гарно склалось” чи “всі задоволені”, а мають бути конкретні показники. Це було для нас нове, але правильне.
Ще одна його порада: не сподіватися лише на закордонні пожертви (в основному Центр розвивався за допомоги діаспори), а працювати з місцевими, мати підтримку держави, міста. Його пропозиції завжди були цінні, реалістичні і практичні.
Від Ярослава ми всі перейняли чесність, вболівання за справу і прагматичність. Він був цілеспрямованим, умів планувати й досягати мети.
“Він навчив нас планувати на роки вперед”
(спогади голови наглядової ради Катерини Гороховської)
Ярослав Рущишин був суперовим членом наглядової ради Центру “Джерело”. Він мене вчив робити непрості кроки голови наглядової ради зі сміливими ідеями та результативними рішеннями.
Ми познайомились, коли створювали раду. Його привела Зеня Кушпета разом з кількома людьми з УКУ. Він одразу влився – легкий, жартівливий, із сучасним баченням.
Спочатку було відчутно, що це людина іншої генерації, інших сміливих поглядів, сучасний управлінець. Бачив “Джерело” не лише як структуру, а як організацію, яка має розвиватись щодня. Я ж, як колишня чиновниця, бачила все трохи по-іншому, де чітко треба виконати перше, друге, третє…
Коли Ярослав поставив питання: “Яким ви бачите “Джерело” через п’ять років?”, я була заскочена – ніколи не думала більше ніж на рік. А він сказав: “Фантазуйте, думайте про 10 і навіть 15 років наперед”. Запропонував створити стратегічний план розвитку “Джерела”, визначити місію, візію і додав: “У нас все вдасться”. Для мене і всіх решта це було щось нове. Ми знали, що зміни потрібні, але фінансування не було, зарплати низькі, плинність кадрів велика.
Як голова наглядової ради, я не знала, що робити. Зауваживши це, Ярослав через кілька годин мені подзвонив. Зустрілись в його робочому кабінеті, де, пригадую, була ціла колекція прасок, а поруч – колекція маленьких мотоциклів.
Запропонував мені – “старій чиновниці радянської закваски” – відпустити це. Мовляв, він кинув м’яч, я його прийняла, але мала б зробити пас, і тоді він би думав, що з тим робити. Проте я цього не зробила. Дав зрозуміти, що коли він щось пропонує, то знає, як це можна зробити. Цьому його навчив отець Борис Гудзяк. Казав, що ідеї можуть продукувати всі, важливо – хто їх буде втілювати. І якщо є ідея й п’ятеро людей, які з тобою хочуть її реалізовувати, то роби. Так вони починали роботу з УКУ: була ідея, і були люди, які готові втілювати її.
У нас в “Джерелі” постала ідея створити стратегічний план розвитку і були тих п’ятеро людей. Під час розмови Ярослав переконав мене, що все вийде, при тому наголосив, щоб я навчилась пасувати, а не лише приймати м’яч. Ці прості й такі конкретні слова мені дуже допомогли.
У нас були різні робочі ситуації, Ярослав часто ставив незручні питання. Ми всі знали: коли прийде Рущишин, буде щось конкретне. Може не дуже приємне, але дієве. Він підштовхував нас до дій. Вважаю, що таких людей зараз є мало. Ті, хто знав Ярослава, будуть його пам’ятати як людину з розумною впертістю, мудрими конкретними порадами, і великою повагою та інтелігентністю до людей.
Він завжди казав, щоб ми один одного вислуховували і не перебивали, а ось додумувати – це трата часу. Він умів так організувати роботу, що ми всі наперед думали, а що б про це подумав сам Ярослав, що він зробив би на нашому місці.
Ярослав був людиною іншої формації, мав погляд зсередини. Він зробив перелом у нашому баченні. Завдяки йому з’явилась стратегія розвитку, яку ми виконали, і навіть більше. Це був успіх, посіяний Ярославом.
Ярослав також запропонував створити нові практики і моделі положення про наглядову раду, а також все задокументувати і юридично оформити: як приймати дітей, як контактувати з батьками тощо. Таким чином він залишив по собі не лише документи, а й стиль роботи, який зробив “Джерело” тим, чим воно є.
Якби я зараз зустріла Ярослава, то насамперед подякувала б йому за те, що він нас навчив працювати так, щоб діти були щасливі в “Джерелі”. Його цінності проросли, і тому “Джерело” розрослось в таку структуру. Я б точно сказала: “Повернись, і ми зробимо “Джерело” №2”. Нам його бракує.
Пам’ять про Ярослава Рущишина має жити вічно. Думаю, що коли Ярослав народився, Бог нагородив його внутрішнім великим благородством: душі, розуму, серця, стосунків.
Не хочу ідеалізувати, але Ярослава я б поставила на одну сходинку з владикою Любомиром Гузаром. Він не був великим духівником, але був людиною, яка мала хист розворушити інших на добрі справи. Більше таких людей я не знаю.
“Друг, який умів слухати”
(спогади членкині наглядової ради Людмили Аннич)
З Ярославом Рущишиним ми познайомились під час засідання наглядової ради Центру “Джерело”. Це було давно. Я тоді вже була членкинею ради, а донька Настя відвідувала “Джерело”.
Ярослав був дуже яскравою людиною. Коли вперше прийшов на засідання, було зразу помітно, що це чесна людина, яка вміє планувати і багато аналізує. Він був обдарований розумом і мудрістю. Міг бачити важливе і не відкидав те, що потрібне людям. Відчував все, йшов за потребою і запитами людей.
Коли до нас прийшов, йому відразу відгукнулось те, чим займається “Джерело”. Відтак став другом, людиною, яка не байдужа до потреб, проблем Центру, його викликів.
На наглядовій раді я представляла батьків і Ярослав ніколи не відкидав наші потреби, завжди прислухався до думки родин. Він перший написав стратегію Центру “Джерело”, було помітно, що вкладався не для слави, а тому, що йому наболіло.
Ярослав робив багато добрих справ, хоч про це мало розповідав. Наприклад, недавно дізналась з соцмереж, що він був меценатом церкви біля УКУ, де хрестили мого сина. Про це я буду пам’ятати завжди.
Мій найяскравіший спогад: коли приходив Ярослав – з’являвся рух. Ми знали: буде чіткість і результат. Це була людина-енергія, яка вміє цінувати час, а не просто його тратити.
Попри свою зайнятість, строгість, він знаходив час для людей і був дуже добрим. Підтримував культуру, соціальні послуги, розбудову України. Він думав про майбутнє, умів планувати і діяв жертовно.
Пам’ять про Ярослава Рущишина має бути вічною, бо таких як він – небагато. Якби Ярослав зараз був живий, сказала б йому “дякую”.
У всіх спогадах від колег звучить одне: Ярослав Рущишин умів надихати, вчив мислити стратегічно і робити добро без зайвого шуму. Був людиною, яка не лише мріяла, а й допомагала втілювати мрії. Він поспішав робити добрі справи – і встиг залишити слід, який надихає.
Вірш-пам’ять про Ярослава Рущишина від Катерини Гороховської
Ти спішив жити, Ярославе,
І часу ти не шкодував,
Не рвався ти до вічності і слави,
Добро робив щодня і ти не знав,
Що скоро так до Господа полинеш,
Щоб з Неба помагати всій країні.
Ти вічно будеш жити і так вплинеш,
Щоб в мирі жити матері й дитині.
Ти так спішив щодня добро робити
І світлий слід лишити на землі.
В молитвах наших будеш вічно жити
Ти, Ярославе, Ангел світлої душі.
