Від початку року до жовтня послугою нічного притулку у філії соціальної роботи з бездомними особами Центру соціальних послуг “Джерело” скористались майже 700 людей. У Всесвітній день бездомних людей, який щороку відзначають 10 жовтня, розповідаємо, як змінився притулок на Кирилівській та які послуги, крім нічліжки, тепер надають для тих, хто опинився на вулиці.
Надворі десята ранку, а біля притулку для безхатьків Центру “Джерело”, що на вул. Кирилівській, людно. Ще кілька місяців тому о такій годині тут уже нікого не було, бо філія працювала лише як нічліжка і ті, хто опинився без даху над головою, могли перебувати у приміщенні з восьмої вечора до восьмої ранку. Тепер все змінилось. Для людей стало доступним денне перебування, особливо для тих, хто через погане самопочуття, інвалідність, маломобільність не може самостійно подбати про себе, або тих, хто готовий почати ресоціалізацію.
Втратив усе, але не віру в добрих людей: історія Валерія
Валерію 59 років. Народився і жив у Харкові. До війни майже чотири роки він працював у Польщі у власній будівельній фірмі. У рідне місто повернувся через закінчення візи. Поки ладнав з документами – отримав важкий перелом ноги та кількох пальців. У кінцівку довелось вставляти металеву конструкцію, довго лежав у лікарні. Коли почалась повномасштабна війна і сильні обстріли, його з лікарні разом із жінками та дітьми евакуаційним потягом привезли до Львова.
Ще на вокзалі допомогу запропонували волонтери. Декілька місяців жив то в орендованій квартирі, то у готелі. Коли заощадження скінчились, а роботу так і не вдалось знайти, опинився на вулиці. Швидко оговтавшись, Валерій знайшов роботу і жив у гуртожитку для вимушених переселенців.
Після 2,5 років роботи інструктором з водіння в автошколі чоловік звільнився. Далі, як каже сам Валерій, усе закрутилось: роботи не мав, у гуртожитку вже не жив. І знову вулиця… Так, під час зимового вечора він серйозно обморозив обидві ноги і їх довелось ампутувати.
Чотири місяці тому Валерій знайшов прихисток у філії на Кирилівській. З лікарні його забрали працівники “Джерела”.
“Мені тут дуже подобається: є де спати, що їсти. Тут проводжу цілий день, бо пересуваюсь лише на кріслі колісному, яке мені, до речі, дали теж тут. За гарної погоди – виїжджаю на вулицю подихати свіжим повітрям, а коли холодно і дощ, то сиджу в кімнаті. Кудись їхати змоги не маю, як і потреби – у транспорт не сяду, просто їздити вулицями бажання не маю”, – розповідає Валерій.
У львівській лікарні чоловік зрозумів, що загубив паспорт, водійські права, посвідчення особи з інвалідністю. Відновлювати усе взялись працівники “Джерела”. Наразі залишилось лише відновити документ щодо групи інвалідності.
Як і всі бездомні чоловіки, Валерій живе на першому поверсі притулку. Каже, якби не ліфт, то навіть не зміг би піднятись в їдальню на другий поверх. Для бездомних вона безплатна.
“Такий притулок дуже потрібний. Люди з різних причин опиняються на вулицях, не знають, куди піти, а попереду зима… Тут мені допомогли не лише відновити документи, тут я знайшов підтримку у повсякденному житті, знайшов друзів і дуже ціную людяне ставлення працівників філії”, – додав Валерій.
Чоловік розповідає, що за час життя у притулку вже звик до умов перебування: дотримуватись чистоти, не вживати алкоголю, не дешпетувати.
У кімнаті разом з ним мешкають ще семеро чоловіків. Дехто з них приходить лише переночувати, а зранку притулок покидає, але є й такі, хто залишається на увесь день.
З минулим Валерія вже нічого не пов’язує. Звісно, хотів би навідатись і в Харків, і в Польщу, але на кріслі колісному це зробити важко.
“Мені б краще знайти роботу, але поки що нічого для мене немає. Таких, як я, не беруть через вік, інвалідність, бездомність і так далі. Та все ж надія є”, – додав він.
Змінила віра в себе та у Бога: історія Людмили
Через війну 47-річна Людмила разом з чоловіком втратили свій дім на Донеччині, тому переїхали до Львова. Спочатку винаймали кімнату, але умови були жахливими, і вони повернулись додому. Та через постійні обстріли знову довелось втікати. Тоді вони вдруге переїхали до Львова і залишились тут. Коли грошей на житло не вистачало, жили на вулиці. Так потрапили до поліції, звідки їх скерували у філію для бездомних людей Центру “Джерело”.
Людмилу поселили в кімнату для жінок на другому поверсі, де мешкають ще п’ятеро осіб. Її чоловіка – у кімнату на першому поверсі. Відколи тут зробили ремонт, стало просторіше – чоловіки та жінки проживають окремо, на різних поверхах. У кожної жінки є свої ліжко і тумбочка. Нічого зайвого тут не можна тримати, та все ж якісь особисті речі дозволяють мати. Більшість жінок приходять лише на нічліг, Людмила і ще одна бабуся на ходунках залишаються на денному перебуванні.
Загалом жінка, яка перебуває тут вже три роки, дотримується правил і працює на волонтерських засадах, допомагаючи з прибиранням та організацією побуту. Каже, у всьому їй допомагають “її орли” – чоловіки, які також тут залишаються на день.
“Кожен сам за собою повинен прибирати, але я ще слідкую за порядком. Тричі на тиждень я ходжу на роботу – прибираю двокімнатну квартиру. Загалом прибиранням займаюсь давно, за день могла прибирати по кілька квартир, але після переїзду втратила клієнтів. Тепер знайти нових не так просто. Тож, коли прибирати не йду, залишаюсь на Кирилівській, допомагаю. Це моя подяка за те, що свого часу мене з чоловіком прихистили і надали безплатне житло”, – каже Людмила.
У притулку “Джерела” забезпечують комфортне перебування для жінок і чоловіків: гарні ліжка, тумбочки, теплі кімнати, є їдальня, банк одягу та медична допомога, а також кімната для денного перебування, де можна погрітись, почитати, пограти у настільні ігри, попити теплий чай або поїсти теплої їжі.
Початок жовтня у Львові прохолодний, тож Людмила у банку одягу обрала собі теплу рожеву куртку. Їжу, яка залишається після вечері, розігріває у мікрохвильовій печі і приносить чоловікам, які тут залишаються (лежачі, на милицях, кріслах колісних).
Тих, кого привозять пізно ввечері чи вночі, поселяють у кризовій кімнаті. Потім, за бажанням, можна залишитись у притулку. Людмила розповідає, що нещодавно у цій кімнаті перебувала 88-річна бабуся. Певний час вона ще пожила у кімнаті з Людмилою та решта жінками, а потім її перевели у пансіонат.
З настанням холодів людей на Кирилівській імовірно побільшає. Та, зі слів Людмили, часто безхатьки самі не хочуть їздити в такі центри – їм аби вжити алкоголь чи наркотики.
“Проблема бездомних – це алкогольна залежність. Для багатьох свобода важливіша, ніж порядок. Але тут треба дотримуватись правил, і тоді притулок стає домом. Ще гірше, коли в запоях жінки, бо їм вийти з того стану набагато важче”, – каже Людмила і додає: “Я теж раніше була така і втратила все: друзів, сім’ю, а головне – себе. Може не дуже вчасно, але я таки оговталась. Моє життя змінила віра у Господа та власне бажання”.
Незабаром з Донеччини до Львова переїде мама Людмили. Спочатку поживе у притулку на Кирилівській, потім її планують оформити на проживання у модульне містечко. Сама їхати туди з чоловіком не хоче.
Усе, що зараз прагне Людмила – це більше працювати. Орендувати квартиру зараз – не варіант, адже грошей не вистачить.
“Чоловік працює вантажником на Привокзальному ринку, але винаймати квартиру задорого, дохід не дозволяє. Я скоро стану бабусею, треба трохи грошей відкласти, відвідати доньку в Павлограді”, – додала вона.
Як працює притулок на Кирилівській
За словами фахівчині із соціальної роботи філії соціальної роботи з бездомними людьми Центру “Джерело” Олени Папп, з початку року до кінця вересня у притулку взяли на облік 170 осіб, з яких 129 чоловіків і 41 жінка. Послугою нічного притулку з початку цього року скористались майже 700 людей.
Загалом, від початку року послугу нічого притулку надали трохи більше ніж 12 тисяч разів. Також від початку року медичний персонал надав понад 1 700 разів послугу, а на кухні видали 11,5 тис. порцій харчування.
“Раніше тут була тільки нічліжка, тепер відкрилась можливість для денного перебування. Після ремонту зросла кількість охочих скористатись послугами притулку: приходять давні клієнти, які знову хочуть до нас. Має попит і кризова кімната. Сюди поселяємо людей, яких вночі може привезти поліція або які приходять самі, але пізно і не можуть зробити флюорографію чи потрапити на прийом за стандартною процедурою. Надалі, на наступний день людина матиме змогу сходити до лікарні, зробити все за процедурою і за потреби залишитися”, – пояснює Олена Папп.
Працює у філії також денний притулок. Якщо раніше у холодну пору, щоб погрітись, люди сиділи на лавках у коридорі, то тепер у комфортній, чистій кімнаті, де можна зробити теплий чай, розігріти їжу, скористатись бібліотекою, пограти в ігри.
Ще одна послуга від філії – ресоціалізація. За словами керівника філії Максима Лішенка, уся робота у притулку – це ресоціалізація.
“Перший етап починається з вуличної соціальної роботи, патрулювання поза межами нічліжки: виїзд і виявлення бездомних, надання їм інформації, гаряче харчування, супровід чи забирання до закладів охорони здоров’я, нічліжки. Другий і наступні – засвоєння людиною нових соціальних норм і цінностей, які необхідні для повернення до повноцінного життя. Цей процес передбачає відновлення втраченого соціального статусу та адаптацію до нових умов. Також наші працівники допомагають безхатькам у пошуку роботи: разом переглядають вакансії на пошукових сайтах, надають інформацію”, – розповідає Максим Лішенко.
Так, за допомоги філії роботу прибиральниці в одній з великих торгівельних мереж знайшла Гульнара Огніста (її історію ми розповідали раніше). Жінка щодня ходить на роботу, але на ночівлю повертається на Кирилівську.
У планах філії соціальної роботи з бездомними людьми Центру “Джерело” – облаштувати на третьому поверсі кімнату підтриманого проживання на дев’ять місць. Зараз вона на стадії оформлення документації. Готовність становить 80%.
