Звичайний спальний район Львова, вулиця Грінченка. В одній з-поміж десятків багатоповерхівок, поблизу дитячого майданчика та місцевого ринку, на першому поверсі розташоване приміщення, де раніше працював ЖЕК, а в грудні минулого року тут оселився Центр життєстійкості.
Одного зимового ранку ми прийшли сюди. Світлий фасад, прочинені двері, всередині тепло і пахне чаєм. Біля входу – сходи і підіймач для людей з інвалідністю. Простір облаштували безбар’єрно: сюди справді може зайти кожен.
Другий міський Центр життєстійкості працю на базі Центру соціальних послуг “Джерело”. Тут допомагають львів’янам, вимушеним переселенцям, сім’ям із дітьми – всім, кому потрібна соціальна чи психологічна підтримка.
Приміщення у понад 150 квадратних метрів. Але головне тут не площа. Головне – відчуття безпеки. Тут не питають “чому ви прийшли?”, а кажуть: “заходьте”. І люди заходять. Інколи без причин. І частіше ідуть вже з полегшенням. Мабуть, саме з таких центрів починається життєстійкість громади.
Клас, який не хотів розходитись
У великій кімнаті для занять від ранку гамірно. Дев’ятикласники говорять про командотворення: сміються, сперечаються, поки психологиня щось креслить на ватмані.
Їх привела класна керівниця 97-ї школи Уляна Оліяр. Розповідає, що співпраця з Центром життєстійкості почалась недавно, коли до них звернулись працівники Центру і провели тренінг для школярів.
“Ми тут уже вдруге. Перший раз робили новорічні іграшки – діти не хотіли розходитись. Їм дуже потрібне спілкування, емоції. Тут вони розкриваються”, – каже вона.
Клас інклюзивний, є учні з особливими освітніми потребами і Уляна Оліяр перед тим кілька років працювала в цьому класі асистентом вчителя. Також є діти, в яких батьки або на фронті, або загинули. Когось виховує тільки мама.
“Через війну, стреси діти стали ще більш замкнені. Для них важливо просто побути разом і почути одне одного”, – додає вчителька.
Після заняття у дев’ятикласника Святослава запитуємо враження. Хлопець небагатослівний: “Тут ми інші, не як у школі. Більше говоримо. Я б ще прийшов”.
Місце, де можна просто прийти і попити чаю
Керівниця Центру життєстійкості на вул. Грінченка Анастасія Трофимчук зустрічає нас у невеликому кабінеті. Поки говоримо, позаду хтось заходить у хол.
“Щойно приходив чоловік з інвалідністю – просто подивитися фільм. Він живе сам, йому важливо бути серед людей. А недавно заходила жінка, попила кави, поговорила і пішла щаслива. Обіцяла повернутись”, – усміхається вона.
У Центрі є кілька кімнат: велика для групових занять, дитяча ігрова, кабінети психологів, простір для індивідуальних консультацій, а також кімната, де із сім’ями з маленькими дітьми займаються фахівці із раннього втручання. Скерувати на послугу можуть самі працівниці Центру життєстійкості, коли, наприклад, в процесі консультування чи оцінки вони помітили, що у мами є тривоги щодо дитини.
Працюють на Грінченка семеро спеціалістів: керівниця, адміністратор, фахівець з соціальної роботи, соціальний менеджер і два психологи.
Як зізнається Анастасія, найбільша складність – пояснити людям, що таке “життєстійкість”: “Ми просто кажемо, що це місце, де можна зігрітися, поговорити, побути серед людей. І вже потім люди відкривають для себе інші послуги”.
Багато хто не вірить, що все безкоштовно, адже досі є стереотип, мовляв, безкоштовне – значить неякісне. Але коли приходять раз, повертаються знову. Також трапляється, що приходять з одним запитом, а отримують набагато більшу допомогу.
“Людям ще трохи незвично, що поруч з їхнім домом є простір, де можна просто прийти і ресурсно провести час, поговорити, при потребі записатись до психолога чи на групові заняття. Оскільки це колишнє приміщення ЖЕКу, то багато людей старшого віку думають, що його знову відкрили”, – жартома додає Анастасія Трофимчук.
Іноді у відвідувачів запити досить несподівані. Керівниця пригадала, як до них звернулась жінка з потребою допомогти їй придбати квиток в межах програми Укрзалізниці “3000 км Україною” (програма дозволяє громадянам оформити до чотирьох безкоштовних квитків (загалом на 3000 км) у плацкарт, купе, 2-й клас Інтерсіті та регіональні поїзди. Програма діє для поїздок у межах України, переважно з/до прифронтових територій, і вимагає обов’язкової верифікації через Дія.Підпис у застосунку – Ред.). У Центрі їй допомогли: все оформили і придбали квиток у Харківську область, де живуть її родичі. При розмові з’ясувалось, що жінка пише вірші, ходить в театр та допомагає іншим.
“Я довго наважувалась зайти”
В ігровій кімнаті на м’якому килимі сидить дворічний Святослав. Поруч – машинки, кубики, конструктор. Його мама Оля спостерігає і тихо усміхається. Вони – вимушені переселенці з Нікополя, що в Дніпропетровській області.
“Я довго морально готувалася чи заходити сюди. Не хотіла комусь надокучати зі своїми проблемами. А потім зрозуміла, що нам це потрібно. Сюди прийшла покращити свій емоційний стан, допомогти дитині у розвитку”, – каже вона.
Про Центр дізналася випадково, хоч живе поруч. Тут відразу розповіли про послуги, запросили дитину побавитись, а мамі відпочити, отримати консультацію.
Поки ми говоримо, хлопчик весело грається іграшками. Сьогодні вони завітали лиш вдруге, але планують приходити частіше.
“Тут можна просто побути. Ніхто нічого не вимагає. Я вже записалась до психолога. І старшу дитину теж приведу”. – додає жінка.
Ідемо у хол, де розмову розмову веде соціальна працівниця Олена Смола. За освітою вона медик і психолог, тепер сертифікована соціальна працівниця, адже пройшла відповідні курси в університеті “Львівська політехніка”. Поруч сидить діловод-адміністратор Дарія Каландяк, яка до того працювала у кол-центрі однієї інтернет-компанії, займалась приватним видом діяльності. Але на попередніх роботах їй не вистачало духовного наповнення, тому вирішила долучитись до команди Центру життєстійкості.
Олена і Дарія – перші, хто зустрічає відвідувачів. Допомагають заповнити анкети, оцінюють потреби і далі скеровують на послуги.
Розповідають, що охочі можуть записатись на консультацію до психологів або прийти на групові заняття. Щотижня ту проводять “Артмайстерню” – про пошук внутрішнього ресурсу, підтримку роду та мʼяке прийняття змін, жіночий клуб “Ти важлива” – зустріч підтримки і відновлення ресурсу у безпечному колі, клуб “Вік можливостей” – активності для людей 60+ про життєстійкість, спілкування і творчість, Teen-простір – щоп’ятничний клуб для підлітків: ігри, активності, живе спілкування (можна приходити самому або з друзями).
Зі слів фахівчинь, люди сюди приходять із втратою, тривожністю, вигоранням. Здебільшого це молоді мами, ВПО, люди старшого віку.
“Мешканці бояться, що їм доведеться платити за послуги або щось від них вимагатимуть натомість. Та найбільше, що нам потрібно – це ім’я і номер телефону”, – каже Олена Смола.
Іноді допомога для людей у віці дуже проста: пояснити, як передати показники лічильника чи користуватись телефоном. Для когось це дрібниця, а для них – величезна перешкода.
Дарія Каландяк пригадала, що одного разу біля їхнього Центру гуляла мама з дитиною, які годували голубів. Працівниця їх запросила і тепер ця жінка водить дитину на послугу раннього втручання, а раніше думала, що це ветеранський простір.
Простір для підлітків, батьків і людей у віці 60+
Психологиня Леся Згоба працює з підлітками. Каже, що з ними буває важко, адже їх часто не чують.
“Їх не треба змушувати, а дати ниточку, де вони зможуть проявитися. Також важливо – знайти у кожній дитині індивідуальну рису, яку можна підсилити”, – переконана психологиня.
Дедалі частіше приходять і самі батьки – для них у Центрі життєстійкості проводять тренінг “Батьківство без стресу”.
“Втомлена мама – це безресурсна мама. Вона не може дати дитині достатньо уваги, зробити її щасливою. Тоді страждає вся сім’я. Наприклад, часто батьки не розуміють, чому дитина бере тарілку з їжею і йде в іншу кімнату. Тут пояснюємо, що так діти сепаруються, вони хочуть мати власний куток, самовиразитись. Відразу бити на сполох не варто”, – пояснює вона, акцентуючи, що і дітям і батькам важливо мати безпечне місце, де їх чують і не засуджують.
Психологиня Альона Дерман переїхала з Херсонщини. Там працювала психологом, профорієнтатором у державній службі зайнятості. На новому місці хотіла бути корисною людям.
Вона – дружина військового і розповідає, що сюди теж приходять дружини військових, самотні мами, підлітки, яким нема з ким поговорити.
“Людям не вистачає банального – спілкування. Іноді достатньо чаю і розмови. Зараз час непростий, рівень тривожності лише підвищується. А людину нічого так не заганяє в тривогу, як невизначеність і нестабільність. Тож коли поблизу з’являється стабільне місце, куди вони можуть прийти, де їх чекають, рівень тривоги падає. Сюди люди йдуть до психолога не тому, що “зі мною щось не так”, а тому, що хочуть підтримки”, – веде вона.
У Центрі психологиня теж часто проводить індивідуальні консультації, групові заходи, а ще майстер-класи, тренінги для посилення внутрішнього ресурсу, емоційного інтелекту, професійного виховання.
Місце, куди можна просто зайти
У коридорі тихо гуде чайник. Хтось гортає книжку. Хтось чекає на консультацію. Ще раз переконуємось, що приміщення колишнього ЖЕКу стало місцем, де можна прийти без пояснень, сісти, видихнути, і знати – їм тут раді.
Соціальна менеджерка Юлія Халус планує розклад на тиждень, залучає людей до активностей. Наголошує, що Центр життєстійкості відкритий для усіх. Тут є чим зайнятись і дітям, і підліткам, і людям старшого віку. У планах Юлії залучити більше людей саме у віці 60+, адже це вік можливостей, тож можна додавати їм ресурсу, розвивати в них медіаграмотність, спільно читати книги, поезію, розвивати творчу уяву.
У керівниці Анастасії Трофимчук також чимало планів для масштабування. По-перше, залучати більше шкіл і ліцеїв, щоб розвивати у дітей емоційний інтелект, додавати ресурсу. При тому, не ходити у навчальні заклади, а запрошувати у Центр на Грінченка, адже він позиціонується як безпечний простір.
По-друге, працювати із фаховими, професійними освітніми спільнотами.
Серед інших планів – коли надворі потепліє, просто на вулиці проводити відкриті зустрічі, активності, малювання, флешмоби, квести.
Керівниця додає: “Якщо на початку до нас заходили двоє-троє людей на день, то тепер набагато більше. Бо потреба в людей дуже проста: бути почутими”.
І справді, Центр життєстійкості на Грінченка став для району чимось більшим, ніж просто підтримкою. Це місце зустрічі, відпочинку, розмови. Місце, де не треба пояснювати, чому тобі важко. І, здається, саме такі простори сьогодні тримають громаду не гірше за будь-які інфраструктурні проєкти.
Дізнатись про роботу та активності Центру життєстійкості можна за адресою: вул. Грінченка, 4 або за телефоном: 063 4455 364 чи на сторінках і в чатах соціальних мереж: Telegram, Viber, Facebook Центру “Джерело”.
