“Моя наставниця мені не так друг, як порадник, певною мірою навіть гугл-допомога та Вікіпедія”, – усміхаючись, розповідає 19-річна Іра про свою наставницю-тезку. Вони познайомились чотири роки тому у дитячому будинку, де дівчина на той час проживала. Відтоді вони разом пройшли чимало радісних і непростих моментів і переконалися, що це було недаремно. Фото з першої зустрічі обидві досі бережуть як нагадування про початок дружби.
Розповідаємо історію двох Ірин про те, наскільки важливим може бути наставництво для дітей, які зростають в інституційних закладах, а також про тих, хто поруч – Центр “Джерело” та ГО “Турбота в Дії”.
Зустріч, яка змінила обидвох
Наставниці Ірині Смірновій – 37 років, вона працює маркетологом. Її наставній дитині Ірині Зубатій – 19. Дівчина виховувалась у дитячому будинку, здобула омріяну освіту і вже чотири роки має поруч порадницю і помічницю в особі своєї наставниці.
Перебуваючи у декретній відпустці, Ірина Смірнова вирішила здійснити давню мрію – стати корисною для дитини, яка виховується без батьків.
“Тривалий час я волонтерила, допомагала благодійному фонду, відвідувала дітей у сиротинцях. Але з часом зрозуміла, що ходити туди час від часу на кілька годин не надто ефективно. Набагато краще стати другом одній дитині, – розповідає Ірина. – Про програму наставництва я чула давно, навіть хотіла спробувати, але завжди сумнівалась чи справлюсь. Якось в інтернеті натрапила на чергове повідомлення і зрозуміла, що час діяти. Звернулась в громадську організацію “Турбота в Дії”, зібрала документи, пройшла навчання, заповнила анкету і все закрутилось”, – каже вона.
Через кілька місяців дали почитати анкету дитини, яка хотіла мати наставницю, і запропонували нею стати.
“В анкеті помітила кілька схожостей: я Іра, вона Іра, я християнка, вона теж. Якось відразу відчула, що вона – моя людина. При знайомстві і спілкуванні ми були обоє обережні, сором’язливі. Було незвично і трохи складно, але потім почали частіше зустрічатись і так вже чотири роки”, – веде далі співрозмовниця.
Як зізнається наставниця, найголовніша її мета – це побачити конкретні результат і зміни в житті дитини. Але згодом зрозуміла, що наставництво – це не лише допомога іншій людині, а й великий досвід для неї самої. Тим паче у жінки підростає 11-річний син.
Друг, опора і підтримка
Ірина Зубата розповідає, що все почалося у 2019 році, коли померла мама. Тоді під опіку її та молодшого брата взяла бабуся, але через зловживання алкоголем вже через пів року дітей вилучили з сім’ї і перевели до дитячого будинку “Благодать”. Як і більшість вихованців, Іра мріяла мати наставницю, з якою можна було б говорити про життя, ділитися думками й почуттями.
Заповнюючи анкету, дівчина вказала, що хотіла би бачити поруч не надто молоду, а зрілу наставницю і бажано медика. Першою наставницею Іри була жінка з медичною освітою, але спільної мови вони не знайшли.
“Ми спілкувались приблизно три місяці, але я відчувала, що вона не “моя” людина. Їй було цікавіше спілкуватись з молодшими дітьми. Через якийсь час мені запропонували іншу наставницю. Це вже була Іра. Пам’ятаю своє перше враження: вау, з цією людиною може щось вийти. Але водночас була пересторога – аби й ця наставниця не пішла до іншої дитини”, – розповідає дівчина, і додає, що досі зберігає їхнє перше спільне фото.
Перша зустріч відбулась у дитбудинку, адже тоді тривала пандемія коронавірусу, і дітей не випускали. А перша прогулянка за межами закладу – в одному з торгівельних центрів. Обидві Іри й досі сміються, згадуючи той день.
Місяць у таборі за кордоном для наставної дитини тягнулись дуже довго, адже хотілось спілкування, розмов.
“Мені було дуже цінно, коли Іра усю свою увагу приділяла лише мені. З нею я почувалась потрібною, могла багато чого розповісти, поділитись тим, що турбує. Вона завжди вислухає, підтримає, допоможе”, – додає дівчина.
За більш ніж чотири роки наставниця і наставна дитина пережили безліч спільних моментів: ночували вдома у наставниці, готували сніданки, ходили у кіно, на майстер-класи, просто гуляли містом. Був навіть період, коли дівчина певний час жила у наставниці.
Для Іри її наставниця – не лише надійний друг, а передусім опора і приклад дорослої людини, яка допомагає проживати кожен етап життя і є поруч у найважчі моменти.
“Це моя скринька допомоги, моя порадниця, невимушений друг, з яким комфортно. Певною мірою навіть гугл-допомога і Вікіпедія, бо все знає. Але навіть якщо не знає, то знайде того, хто допоможе пояснити. А ще вона безвідмовна”, – каже наставна дівчина.
Сама наставниця додає: “Для мене Іра – не друг, бо я ж не можу їй вилити душу чи свої домашні проблеми. Це швидше родичка, похресниця, дівчинка з родини. Але точно близька мені людина”.
Разом у найважливіші моменти
Ірина Смірнова підтримувала підопічну в усіх важливих подіях, зокрема під час випускного у медичному коледжі.
“Зі своєю мамою я була дуже близька. Ми радились про все, обговорювали різні моменти. Зараз у мене батьків немає, і коли в групі обговорювали, у що одягнуться або хто до них прийде на випускний, я просто мовчала. Я не просила Іру приходити, вона сама захотіла. Це було надзвичайно приємно і трепетно. Цього я ніколи не забуду”, – ділиться дівчина.
Наставниця була поруч і тоді, коли Іра рік жила в сім’ї під опікою. Коли опікунка скаржилася, що дівчина не вчиться чи прогулює, наставниця не тиснула, а спокійно реагувала. Як зізнається сама Ірина, відсутність осуду з боку наставниці допомагала їй долати труднощі.
Брат дівчини виховується в інтернаті. І нещодавно наставниця разом з Ірою їздили його провідати – бо це теж про підтримку і сімейний зв’язок.
Наразі Іра ще мешкає у дитбудинку “Благодать”, допомагає доглядати молодших вихованців. Її найбільша мрія – знайти роботу за фахом і стати медсестрою.
Хоч офіційно наставництво завершилося, коли Ірі виповнилося 18 років, вони продовжують спілкуватися і залишаються більше, ніж друзями.
У майбутньому Ірина теж планує стати наставницею для інших дітей, але зараз це ще складно реалізувати.
“Круто було б стати таким самим класним наставником, яким стала Іра для мене. Коли чую нарікання, мовляв, в мене немає житла, я не можу кимось опікуватись, завжди кажу: якщо ти не готовий взяти дитину під опіку чи усиновити, стань для неї наставником, підтримай і будь поруч. Навіть година-дві на тиждень здатні запалити дитину і дати їй шанс на краще майбутнє”, – додала Ірина.
Підтримка поруч
У напрямі наставництва ГО “Турбота в Дії” тісно співпрацює з філією соціальної роботи та психологічної підтримки Центру соціальних послуг “Джерело”. Одне з основних завдань філії – підготовка дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування до самостійного життя, їхня соціальна та психологічна адаптація.
Як зазначила керівниця філії соціальної роботи та психологічної підтримки Ліля Федевич, завдання філії у проєкті “Наставництво” – поширювати інформацію про нього, консультувати, проводити супервізії наставників, формувати дружні стосунки наставника з дитиною, контролювати дотримання прав і інтересів дитини.
Керівниця відділу індивідуальної підтримки дітей ГО “Турбота в Дії” і координаторка програми “Наставництво” Юлія Прийма розповідає, що організація нині супроводжує 45 пар.
Первинні співбесіди проводять психолог ГО “Турбота в Дії” і координаторка наставництва Центру “Джерело”. Вони разом супроводжують дитину, долучаються до першого знайомства, допомагають налагоджувати стосунки наставника і наставної дитини.
“Ми не просто навчаємо майбутніх наставників, а супроводжуємо їх увесь шлях. Допомагаємо зібрати документи, пройти тренінги, сформувати пару, укласти договір. А ще підтримуємо зв’язок, консультуємо у складних ситуаціях”, – пояснює вона.
Наставник допомагає дитині розвивати здібності, визначати інтереси, здобувати практичні навички – від побутових до соціальних. Він допомагає зрозуміти, як розпоряджатися коштами, користуватися послугами, орієнтуватися у складних життєвих ситуаціях.
Щоб стати наставником, достатньо бажання самої людини (як і підопічної), кількох тренінгів і тримісячного випробувального періоду. Якщо контакт налагоджується – наставництво триває. Якщо ні – процес зупиняють і шукають нову пару.
Ті, хто бажає стати наставником, можуть заповнити анкету. Найближчі тренінги у Львові відбудуться 15-16 і 22-23 листопада, також навчання пройдуть у Золочеві – 8-9 та 15-16 листопада.
Наставництво – це не про присутність, а про те, коли поруч є дорослий, який бачить у дитині потенціал, навіть коли вона сама ще його не бачить. Так, як це сталося у двох Ірин – наставниці і дівчини, для якої підтримка стала кроком до самостійного життя.
